Наша історія

Жива клітина неньки-України,

Село моє і пісня солов’я.

До тебе я завжди всім серцем лину,

До тебе рветься вся душа моя.

Герб села

Прапор 

Ластівка – село, центр сільської Ради, знаходиться у широкій красивій долині річки Стрий, яка робить в цьому місці два лукоподібних  повороти між горами Буківська, Кичерка, Діл Круглим, Щуборою на висоті 514 м над рівнем моря за 24 км від райцентру Турка, 16 км від залізничної станції Явора та 14 км від селища Східниці. Віддаль від Дрогобича – 38 км.

За переказами старожилів назву село одержало від вигляду з гір, який нагадує в польоті ластівку. За іншою версією колись над прирічковими мочарими водилось багато комах, і тому сюди щороку прилітало багато ластівок. Від них і пішла назва села. Присілками його є Лази, Луги, Порубище, Сигла, Старе Село, Княжий, Дворище, Гамани, Хомина Осада та Гірка. Частина цих назв походить від форми рельєфу, Старе Село від часу його заснування, Княжого – від того, що там жив солстис, якого називали князем, Гамани і Хомина Осада – від прізвищ поселенців. Назву Порубище розкриває така легенда. Повернувся солдат з австрійської армії і бачить, що хоч панщину відмінили, а люди і дальше працюють на пана, бо ніхто не казав їм, що вона вже знесена. Солдат повідомив людям цю новину, за що управитель накинувся на нього з нагаєм. У відповідь солдат наніс йому рани шаблею. Звідси і пішла назва Порубище.

Між Порубищами і Княжим знаходиться Брегедин. Там було 4 хати, а зараз зовсім немає.

Старожили розказують, що тут добували болотну руду. Цю руду на дерев’яних  возах  волами возами через гору на Гамарню.

Вперше Ластівка згадується в письмових документах 1528 року, коли вона офіційно засновується як село.

За люстрацією королівських володінь 1565 року ластівчани сиділи на 9,5 дворищах. В 1595 році монгольсько-татарська орда досягала наших країв. Польський гетьман Ян Заморський, щоб не допустити її вглиб Польщі, перегородив шлях біля Старого Самбора. Татари, уникаючи битви, подалися долиною Стрия в Карпати, знищуючи все на шляху. Польське військо, переслідуючи їх, зупинилося в Ластівці, а орда – в с. Ясениці, що зазнало спустошень, як і інші навколишні села. За люстрацією за 1686 рік довідуємось, що за ним нараховувалось 11 ланів та 2 чверті церковної землі. Повинності селян дещо зросли. Платили їх три рази на рік: на святого Михайла, Мартина, св. Войцеха. Давали овес, кури, гуси, барани, вівці, яйця. Відправляли до Самбірського двору теслярів, возили туди дерево. А якщо двір не потребував продукції в натурі, то платили грішми.

Нещасним був початок ХVIII ст. 23 липня 1711 р внаслідок великого розливу р. Стрий було забрано багато зернових, поля і городи знищено, занесено піском, галькою, забрано хати.

Град і саранча 1710-1714 рр. також    принесли велику шкоду на найбільш тривалий голод у сільські оселі.

Ревізія 1760 р. показала, що кількість землі не зросла. Громада тоді скаржилась на посесорів Нагуєвського та Ожеховську, які забрали в неї землі, за котрі вона повинності до замку відправляє,чинші  сплачує. Жалілася громада і на шляхтичів Яворського і Кропивницького, які використовують громадські грунти, а повинностей не не відправляють і податків не платять. Та коли громаді вривався терпець, вони тікали з насиджених місць на волю. Самбірська економія 1758 р.  притягнула до суду ластівківську громаду за несплату повинностей в попередні роки. Її представники пояснили, що ці борги громада не може сплатити, через те, що багато селян втекло на Поділля. Документи підтверджують, що це явище не було випадковим. Через десять років із всього села втік кожен третій її житель.

Село посилало піших робітників у Смільну для обслуговування димарки. На вимогу адміністрації та за платню шляхтича Татомира плотогони в 1765 р. сплавляли Стриєм в Чорторию 400 колод дерева.

Ластівка поступово розвивалась. У 1869 р. тут проживало 982 особи  в 164 дворах. А на переломі  століть у селі мешкало вже 1169 душ в т. ч. 52 євреї.

 

У 1909 р. заклали український кооператив «Торгівля уділова». Народній освіті власті довго не відкривала ворота у Ластівку. Шкільна реформа 1874 р. майже нічого не дала селу.  Чинили опір розбудові шкіл місцеві чиновники та орендатори. За сільську школу дещо пізніше боровся отець Григорій Живчик. Він послав кілька листів до Самбірського деканату, щоб йому обов’язково прислали дяка-вчителя для парафіяльної школи, «бо діти дичіють». І домігся свого.  Прибув Онуфрій Андрусів. Після нього навчав 12 дітей помічник священника Олексій Вовчик, якого замінив Андрій Кулиняк.

Стара школа – 1906 р.

Свидницька філія

Ластівківська основна школа – 1964р.

Перша державна початкова школа була відкрита тільки у 1892 році. До сьогодні збереглося приміщення школи, збудоване у 1906 р, в якому жив і вчитель. Одним із перших вчителів був  Яків Душин. В кінці XIX – на поч.. ХХ ст. з Ластівки виїжджає більше 40 осіб на заробітки в Америку. Сільська церква не була великим землевласником, її належало тільки 45 моргів поля. Дохід з них становив 162 крони. Кожен тягловий господар мав привезти 1 фіру дров, а піший  -2 дні роботи на попівстві.

Українська греко-католицька церква         св. Іллі

Українська православна церква Покрови Пресвятої Богородиці

З вибухом Першої світової війни в австрійську армію взяли близько 100 чоловік. Військо супротивника пройшло долиною Стрия кілька разів через село, завдаючи чимало втрат його жителям.  Селяни змушені були віддавати їм провіант, корм для коней.

Як свідомі українці, ластівчани з радістю сприйняли вістку про утворення ЗУНР.  Десятки кращих синів села добровільно вступили в УГА. Дехто з них загинув, дехто потрапив у польський полон.

За переписом населення 1921 р. в Ластівці проживало на 13,7% осіб більше, ніж у 1900 р.  За наступні 10 років чисельність мешканців зросла на 23%  і  досягла 1647 осіб.

Земельна реформа поч.. 20-х рр. привела до збільшення відсотків селянської землі. З 2084 га грунту 1425 належало селянам, 555 – громаді, 25 – церкві, 79 га – поміщику. 2/3 селянських господарств були малоземельними.

Ластівчани не хотіли поступатися  завойованим свободами і правами у 1917- 1919 рр. Вони  показали високу національну свідомість і згуртованість при відстоюванні права їх дітей навчатися рідною мовою. На 1 серпня 1925 р від батьків 124 школярів поступили декларації з вимогою ведення навчання українською мовою. Найбільше листів писав з цього приводу Володимир Комаричин. Очевидно місцеві сільські чиновники підробили підписи за польську мову, тому 18 селян, серед яких був Петро Хайнацький, писали до шкільного інспектора Дрогобицького повіту, що свого підпису за навчанням дітей польською мовою не ставили. Боротьба за українську мову велася і в 1934 р. Умови навчання для всіх дітей не було і не могло бути, бо чужим властям було не потрібно, щоб русини виростали грамотними.

Писали учні на табличках, пізніше в зошитах олівцем. Чорнило робили батьки із столового буряка та чорної бузини. Через дорожнечу усі підручники мав тільки вчитель. Для придбання їх  треба було продати 50-70 яєць. До 1944 р вчителювало подружжя Іван та Симонія Федуни. Вони не мали спеціальної освіти, були просто грамотними людьми, патріотами. Жодного унаочнення не використовували, бо його в школі не було. Дуже мало дітей навчалося у вищих школах. Тільки син священника закінчив Перемишлянську духовну семінарію.

А Йосип Федьків та Іван Смиш приватно вчилися на коваля у Дрогобичі. Основна маса батьків була безграмотна, не дбала про освіту і не спроможна була вчити дітей.

Приміщення сільського клубу

Молодь горнулася до «Просвіти». В просвітницькому домі була читання з 116 книгами  (у 1915р.) споживча та кредитова кооперація. Часто просвітяни ставили вистави. Як священник Теофіль Кліщ (нар.1874) так і вчитель І. Федун багато зробили, щоб свідомість селян зросла.

Не шкодували коштів для цієї справи і заможна сім’я Бундзяків, яка мала в селі приватну крамницю. В середині 30-х рр. організовується осередок ОУН, який очолював Василь Комаричин. За приналежність до цієї партії багатьох ластівчан часто переслідувала і карала міліція.

Із встановленням радянської влади у 1939 р почалися соціалістичні перетворення. Був створений селянський комітет який займався перерозподілом поміщицьких та церковних земель.

Під час виборів депутатів до Верховної Ради СРСР, УРСР та місцевих рад 1940 року тих, хто затримувався із голосуванням, запрошували до урн не тільки сільських активістів.

27 січня 1940 року була утворена Ластівківська сільська Рада з центром в с. Ластівка Підбузького району і Свидницька сільська Рада Турківського району.

В 1944 році Ластівківська сільська Рада буда приєднана до Турківського району.

В 1950 році укрупнилася з селом Коритище Новокропивницької сільської Ради Підбузького району, а в 1955 році – Свидницькою сільською Радою.

Ластівківська сільська рада

З приходом гітлерівських військ дехто сподівався на краще ставлення влади до людей. Але скоро розчарувалися. Спочатку умови дозволили діяти напівлегально осередку ОУН, який очолював Василь Комаричин та дяк Микола Дудич. На окупованій території за перші два роки повністю знищено сільських євреїв. На примусові роботи в Німеччину забрали М. Петринчин, А. Хомина, М. Гамана, А . Маланюк,  Л. Дрич, К. Хомин, Х Сташків, М. Федьків, М. Штереб – всього 34 хлопці і 38 дівчат.

В умовах терору та насильства дехто з молодих людей вступає в дивізію СС «Галичина», а ще більше – в УПА. Можливо тому один із відділів повстанської армії і назвали «Ластівкою». Організацією боївок  займався сільський війт Василь Макар. Криївки були підготовлені в урочищах Лікоть, Вустя, Припір. До однієї з них був вхід із звичайного колодязя.

При проходженні фронту восени 1944 року великих боїв у Ластівці не велося, але 5% людського майна було знищено. На завершення розгрому гітлерівської Німеччини було мобілізовано 42 чоловіки. Не мали щастя повернутися живими з війни О. Гаман, М. Кірда, В. Курівчак, С. Нагірнич, В. Сорочич, Г. Федьків, Р.Хомин, М. Штереб – всього 24 чоловіки, 12 фронтовиків відзначено урядовими нагородами.

Життя ластівчан в перші післявоєнні роки проходило в умовах частих збройних   сутичок членів УПА з енкаведистами.

В УПА вступило 44 особи. Кущовим був Я. Лозинський – «Сірий», «Серго».

На ластівківському кущі діяла лоївка спеціального призначення, яка займалася ліквідацією енкаведистських терористичних груп, що  діяли під маркою відділів УПА, грабували населення. В склад боївок  входило спочатку 80 осіб. Очолював її майор Роман Різняк – Маковецький – «Зоря», родом із Трускавця. Озброєні були трьома ручними кулеметами. Події розвивалися дуже швидко. 11 серпня 1948 року група «Могили» в складі 16 осіб дала останній бій у потоці над «Ластівкою». Підставний селянин завів патріотів у засаду десятикратно переважаючого ворога.  Стрільці, даючи останній бій, прощаються з Україною, підривають себе гранатами, щоб не потрапити живими до ворога. Гине в оточенні в князівському млині разом з іншими Я. Лозинський.
Радянській   власті не давали спокійно господарювати заможнішим селянам. За рішенням райвиконкому їх вважали куркулями і обкладали податками і поставками с/г – сякої продукції в п’ять разів вищими, ніж звичайні. Тих: хто не хотів записуватись в колгосп обіцяли вивезти в Сибір. Строго карали сталінські суду за невихід і самовільне припинення роботи, посягання на колгоспне майно.

Каплиця Преображення Господнього в с.Свидник побудована на честь 60-ліття Присяги вояків УПА на вірність Україні, даної на цьому місці 5.VІІІ.1944р.

У 1960 р. місцевий колгосп як неперспективний увійшов у Турківське допоміжне господарство лісгоспзагу на правах відділку, а через 6 років – в радгосп «Комсомолець». В селі проходило будівництво соціально-культурних установ. Збудовано клуб ( 1958р), приміщення школи (1967), відкрили філію ощадкаси (1965).  Після 1965 р. добробут селян зростав швидше. В 1970-1980 рр селяни мали хліб і до хліба, утримували понад норму худобу. 377 осіб навіть зберігали в ощадкасі невеликі заощадження. Дітям з багатодітних сімей влада допомагала вступити у ВУЗи. Близько 60 вихідців села здобули вищу освіту на той час. 12 з них стали лікарями та 22- вчителями. За прорахунки керівництва держави терпіли і ластівчани 4 з них брали участь в авантюрі СРСР проти Афганістану. У 1990 р. організовано осередок РУХу, який очолив В. Штереб. На Всесоюзному референдумі 97, 4 % виборців села проголосували проти входження в оновлений союз суверенних держав. А 1 листопада на референдумі із 724 громадян, які взяли участь в голосуванні, 723 підписали своїми голосами проголошену незалежність неньки -України. На президентських виборах 1999р, 98, 3% виборців проголосували за Л. К учму і 0,7 % за П. Симоненка. 70,4 % виборців Ластівки підтримали виборний блок В. Ющенка «Наша Україна» до  Верховної Ради у 2002 р.

Радгоспну землю селяни розібрали майже всю. В селі працює ЗОШ І-ІІ ст., в якій працюють вчителі. Функціонує Народний дім «Просвіта» на 161 місце, бібліотека в якій 6243 книг, три магазини, амбулаторія.

Сільський магазин

Характерною ознакою села є велика кількість скральних пам’яток, каплиць. Газди будували їх в знак подяки та достатку.

Матеріал зібрала вчитель історії Суха О.Ф.

➜